Інтерв’ю Президента України Володимира Зеленського італійській газеті La Repubblica.
– Президенте Зеленський, Володимир Путін знову скупчує свої війська на кордоні з Україною. Чи вважаєте ви, що цього разу військові маневри становлять більшу загрозу, ніж зазвичай?
– Для чого використовуються війська, які скупчені поблизу нашого кордону? Це потенціал для шантажу. Причому передусім проти західних держав. Але якщо кількість російських військ зростатиме, то шантаж стане ще більш жорстким, що можна буде назвати підготовкою до розширення агресії проти нашої держави та, можливо, регіону в цілому. Україна не бачить сюрпризів у тому, що відбувається на наших східних кордонах. Росія почала цю війну у 2014 році, і відтоді ми готові до будь-яких сценаріїв. Цього, на жаль, не можна сказати про всі європейські країни. Наприклад, Німеччина нещодавно завадила нам у постачанні по лінії НАТО протидронних рушниць та протиснайперських систем, які є виключно оборонними інструментами. Невже ми на восьмому році війни не маємо на них права? Очевидно, що маємо. Будь-яка демократична держава, яка захищається від агресії, повинна мати право на придбання подібних оборонних інструментів. Але у деяких столицях усе ще перемагає страх.
– Європа та Сполучені Штати без зволікань засудили Кремль, знову ставши пліч-о-пліч із Києвом. Але якщо завтра росіяни ухвалять рішення щодо вторгнення до вашої країни, чи буде українська армія готова протистояти їм?
– Ми захищатимемо нашу землю й наших людей за будь-яких обставин і від будь-яких посягань. Українці не віддадуть своєї свободи ніколи. Тим часом у Москві вже можуть відкривати музей з колекцією різноманітних засуджень. Безперечно, ми вдячні за надану підтримку, але колективних зусиль поки не вистачає, щоб повернути російську сторону не тільки до прогнозованої політики, яка була б заснована на повазі до міжнародного права та до держав-сусідів, а й просто до змістовних перегорів щодо миру на сході України. Як приклад можна навести одну з домовленостей саміту в Нормандському форматі в Парижі 2019 року, яка не виконується й досі, – це домовленість щодо полонених. Сотні наших людей утримують у полоні на окупованій території, і Росія дала чітку обіцянку забезпечити повний і безумовний допуск до них міжнародних організацій. Але цього не відбувається, тому що українські полонені перебувають у такому жахливому стані, що Росія не може їх показувати Червоному Хресту.
– Чи думали ви про можливу кількість людських втрат обох сторін у разі війни?
– Саме тому, що ми думаємо про можливу кількість жертв, ми постійно наполягаємо на активізації дипломатії. Ми не «граємо» зброєю, не виставляємо війська під кордон, не робимо силових кроків щодо окупованої території нашої держави. За роки війни ми вже маємо близько 15 тисяч загиблих. Півтора мільйона українців були змушені залишити свої домівки й стали внутрішніми біженцями. Якщо ж говорити про ціну не локального, а ширшого конфлікту, то зрозуміло, що людські втрати можуть бути на порядок вищими. Зокрема й для росіян. Чи готове російське суспільство платити життями своїх синів за спробу окупації ще якоїсь частини України?
– Тим часом на Донбасі гинуть люди. Чому після майже восьми років у цьому конфлікті досі не видно змін, які привели б до миру?
– Україна готова докласти всіх необхідних зусиль, щоб мир був чесним і довготривалим. Це інтерв’ю перетвориться на товсту книгу, якщо я почну перелічувати всі пропозиції та намагання активізувати переговори, які російська сторона отримала від нас за роки війни. Але вистачить і одного невеликого абзацу, щоб переказати відповіді Росії, бо всі вони зводяться до неготовності визнати себе стороною цієї війни. Її роль за переговорним столом – наполягати на тому, що треба говорити з сепаратистами на Донбасі. А хто ці сепаратисти? На окупованій території всім керують російські офіцери та російські урядовці.
– Зараз Володимир Путін вимагає письмових гарантій, таких як, наприклад, превентивна відмова Києва від членства в НАТО. Чи були б ви готові відмовитися від цієї ідеї в обмін на гарантований відхід російських військ від кордонів України?
– Наша держава віддала свою частину радянського ядерного арсеналу – третю за потужністю у світі, а у відповідь отримала, зокрема й від Росії, запевнення поважати наші кордони й нашу безпеку. Усе це було викинуто на смітник. Тож дивно чути від російської сторони прохання про будь-які гарантії, коли стільки обіцянок вже порушено самою російською стороною.
– Чи вважаєте ви, що погрози про «дуже жорсткі економічні санкції», озвучені Джозефом Байденом, є достатніми для того, щоб зупинити Москву?
– Після переговорів американського та російського лідерів не відбувається скорочення військового угруповання біля наших кордонів. Більш того, виник ще один простір для ескалації – в Азовському морі, де 70% акваторії перекрито Росією. Коли це почне змінюватися, тоді й можна буде сказати, що аргументи звучать переконливо.
– Чи не здається вам, що для тиску на Володимира Путіна достатньо буде поставити під загрозу введення в експлуатацію щойно побудованого газопроводу «Північний потік – 2», яким Москва планує транспортувати 55 млрд кубометрів природного газу на рік до Німеччини та інших країн Європи?
– Сам факт, що «Північний потік – 2» гіпотетично може бути введений в експлуатацію, є надзвичайно дестабілізаційним для нашого регіону. Росія вкладається в різноманітні важелі тиску на європейські країни для того, щоб цей газопровід запрацював, що означатиме кінець транспортування газу територією України. Якщо це відбудеться, безпека сходу та центру Європи миттєво обвалиться.
– Наразі ви ведете активний діалог з лідерами країн ЄС. Чого саме ви очікуєте від Європи та, зокрема, від Італії?
– Можливо, хтось боїться економічного потенціалу України, але Італія та інші держави тільки виграють, якщо Україна стане повноправним членом європейської спільноти. Італійці мають не меншу політичну вагу для розмови з Росією щодо миру у Європі, ніж інші держави, які вже залучені до переговорних зусиль. Попереду Різдво – і тому зараз час, коли треба якнайбільше намагатися домовитись про припинення вогню, звільнення полонених і створення умов для безпечного пересування людей. Впевнений, що Італія може сказати своє слово, яке точно почують у Москві, і Володимир Путін не зможе цього проігнорувати.