“Якщо ти готовий служити і вдосконалюватися, то тут всі умови, щоб примножувати твої старання”, — старший сержант Служби судової охорони Закарпаття Любов Коштура

Любов Коштура
Я на сто відсотків правоохоронець. Коли мені було вісімнадцять, я прийшла в поліцію (тоді міліцію) і подала документи для влаштування на роботу. Це було власне усвідомлене рішення, не поради батьків, друзів чи якихось інших наставників. Я пройшла багато чого: працювала в патрульній службі, виконувала обов’язки інспектора чергової частини, була помічником дільничного, їздила на виклики у складі групи швидкого реагування. Це був неоціненний досвід. Коли звільнялася, вже була мамою двох прекрасних дівчаток, успішна, самореалізована людина. Мені хотілося чогось абсолютно нового. Розумієте, до того все життя була в поліції і не мала розуміння різниці, хотілося відчути, як воно — жити без надмірної дисципліни, без обов’язкових фізичних підготовок, навчань. І я зробила висновок: не дуже добре. Саме тому, коли з’явилася посада у Службі судової охорони, я одразу спробувала сили. Мені на новій роботі дуже подобається. По-перше, наша служба — не двадцять чотири на сім. Ми маємо вільний час для себе, для самовдосконалення. По-друге, дуже відчувається, що службу створено за канадськими стандартами. Так, тут високі вимоги, тут непрості правила, але тут тебе чують, тут дійсно прагнуть вирішити твої проблеми та допомогти. Ще однією складовою, яка мені надзвичайно до душі, є постійне навчання. І воно прописане та організоване дійсно цікаво. Мені здається, що мало де стільки часу присвячено процесам вдосконалення, як тут. У нас постійно діє курс фізичної підготовки, де зібрані вправи для укріплення м’язів та тіла, який є складним, але дуже ефективним. Я не хочу створювати ілюзію, що робота правоохоронця легка та нічого не потребує. Так, це складно, але цікаво, і ти відчуваєш свою необхідність, свою вагомість. Коли я працювала в групі швидкого реагування, то доводилося мати справу з випадками, коли на тебе нападали, використовували зброю проти тебе. Але дисципліна, навчання, самовдосконалення давали можливість бути готовими до таких ситуацій. І зараз ми теж не охоронці, які сидять в своїй будці та розгадують судоку. Це теж непроста служба і відповідальність, це багато часу навчань, але це цікаво, важливо та необхідно. Я живу так, щоб бути прикладом, як службовець, як мама і як людина. Це дуже важливо. Саме тому нічого дивного, що мої діти вдягають мою форму і мріють бути правоохоронцями, як я. Про Службу судової охорони в загальному можу сказати одне: якщо ти готовий служити і вдосконалюватися, то тут всі умови, щоб примножувати твої старання. Якщо ж ти хочеш деякий час десь перебути за заробітну плату, то це точно варіант не для цього місця. Любов Коштура, контролер І категорії, заступник командира відділення, старший сержант служби