«Золотий» клуб ірлявського фивника або кримінальна схема маленького села (фото.відео)

Василь Чорнак

Чомусь згадалася реакція наших людей на електронні декларації високо посадовців. І хоча можновладці вказали у них кілька відсотків того, що мають, але тим не менше, на руках виявилося не більше, не менше, а аж два бюджети держави. Схоже, що кримінальні схеми дерибану в нашій державі вже добре відпрацьовані. Ситуація, про котру йтиме мова у нашій публікації, певніше за все, є типічною у  переважної більшості чиновників. Але тепер по суті.

У минулій публікації ми вже писали про сільського голову села Ірлява Ужгородського району Василя Чорнака і його намагання рейдерського захоплення місцевої церкви. Як ми й обіцяли у попередній статті, про цього панка продовжуємо розповідь. Бо ж як з’ясувалося, розповідати є про що.

Згадати хоча б сільський клуб. У селі він досить потрібний, бо молоді потрібно проводити десь своє дозвілля. Але, схоже в керівництва села на це є свій погляд. Як вказує документ публічної закупівлі «ПроЗорро» на капітальний ремонт клубу було виділено 1 403 337 гривень. Сума, погодьтеся солідна, за яку не те, що відремонтувати, але й можна побудувати клуб з нуля. Звісно, якщо використати всю згадану суму, то з клубу можна було зробити палац. Можливо у п. Чорнака попервах і було таке бажання. Адже, заключив договір з робітниками і навесні, як розповіли очевидці, робота зрушила з місця. Розібрали старий дах до стін, залили «армопояс»… Тому сподівання людей, що згодом тут буде місце, куди просто любо буде навідатися, можна було цілком зрозуміти. Цей «шедевр» захотілося побачити й кільком журналістам, які днями навідалися в Ірляву. Тим більше, що у звіті чітко значилося, що робота завершена. Панорама клубу, яка нам відкрилася, просто вражала. На цьому закладі справді був зроблений дах і виднівся «армопояс» з шести колон. Та як ми не намагалися знайти бодай якісь інші виконані роботи, побачити хоча б крихту так і не вдалося. Можливо у п. Чорнака, мов у того казкового Скруджа Мак Дака  під вигляду великої суми грошей у голові щось запаморочилося. А може, раптово виникла втрата пам’яті й бідний фивник «забув» у якій кишені (чи рахунку) осіли гроші.  Свій огляд ми розпочали з «євро колодязя», який, якщо без жартів, давно потребує ремонту й очищення. Назустріч нам вийшла жінка, котра живе поряд й стала скаржитися, що її тут найняли сторожем, а за це не заплатили ні копійки. Звісно, з довірливою сельчанкою ніхто угоди не укладав. Нема паперу – нема криміналу. А там хай ця простачка доказує комусь, що їй винні гроші. Та, за розмовою з’ясувалося, що крім співрозмовниці, за «капітальний» ремонт клубу чомусь аж за два місяці заборгували й бригаді, котра тут працювала й обурені працівники покинули роботу й подалися додому. Мимоволі витала думка, може тут для ремонту використали такі передові технології, на які й витратили кошти. І справді, оглядаючи зсередини приміщення, знайшли дещо незвичне: скажімо, для «армопоясу» чомусь використали… папір. Така новація у будівництві, мабуть, і японцям не снилася. Куди їм зі своїми винаходами. Чи, може, папір пішов для того,  щоби бетон був міцнішим?.. Від побаченого зсередини приміщення складалося враження, що тут проходила війна: стіни побиті, підлоги нема. А куди ж поділося тоді майже півтора мільйона гривень? На у відповідь побачив надпис на стіні з трьох букв… Всюди розкидані старі дошки зі цвяхами, все закинуте. Але ж у документі значиться, що робота виконана. Думається, що це буде чималою головоломкою для обласної прокуратури, яка, сподіваємося, допоможе встановити куди пішла вся сума грошей. Хоча, у селі подейкують, що п. Василь Чорнак має у керівництві обласної прокуратури своїх людей, тому йому боятися нічого.

Ми вирішили навідатися у сільську раду, але, як правило, голови села на місці не було. За словами одного з сельчан він може приїхати пізно, щоби у нічну пору… провести сесію сільради, щоби прийняті потрібні для нього рішення. П. Чорнак може навіть навідатися у вихідні дні. Цього разу  п. Василь, певніше за все, був десь у дуже важливих справах: ну, скажімо, потрібно було поїхати на «пересічку» кордону, бо ж авто на закордонних номерах. Те, що на нього тут чимало часу чекали люди, байдуже. В очільника є свої «важливіші» питання. Прочекавши кілька годин сільського голову, ми так і не дочекалися на нього. Хоча питань про клуб і не тільки у нас накопичилося чимало. В обласний центр ми поверталися дорогою, на яку, як з’ясувалося, також виділили чималі кошти. Так само виникне питання й по ставку, котрий за розмовами також опинився у власності п. Чорнака. А ще про його земельні ділянки та деякі інші речі. Але про це вже у наступній публікаціях.

Бо ж, сільський голова з підлеглими може хвилюватися, що ми про нього можемо забути. Тому обіцяємо, що продовжимо розповідь у наступних публікаціях.

Михайло Світличний спеціально для "ЗІДО"